Г Малик Злочинці З Паралельного Світу скачать

Г Малик Злочинці З Паралельного Світу скачать.rar
Закачек 1771
Средняя скорость 8324 Kb/s
Скачать

Г Малик Злочинці З Паралельного Світу скачать

Ваш файл будет готов через 10 секунд, пожалуйста, подождите.
Ссылка будет прямая (без файлообменников), поэтому, пожалуйста, отнеситесь с пониманием к рекламе 🙂 Чаевые библиотекарю приветствуются, но остаются на Ваше усмотрение

…і смолою жалючою сіпане їхній край…

…і перебуватимуть в ньому сова та ворона…

Не буде шляхетних у ньому,

щоб царство там проголосити,

і стануть нічим усі князі його.

…І він стане мешканням шакалів…

…а польовик буде кликати друга свого…

Книга пророка Ісаі: 34 (9, 11–14)

Благородные бретонские рыцари связаны долгом и честью сражаться за своего короля и защищать свои земли от захватчиков…

Когда Лютьер Гарамон, лорд-кастелян Бастони, утратил силы и заболел, братское соперничество его двух сыновей, Калара и Бертелиса, переросло в открытую распрю. Но из лесов вырвалась орда чудовищ-зверолюдов, и рыцари собирают свои силы, чтобы отразить нападение, не подозревая, что истинный враг еще не проявил себя.

«Странствующий рыцарь» — первый роман о бретонских рыцарях, написанный автором «Знака Хаоса» («Mark of Chaos») Энтони Рейнольдсом.

  • Книга написана по сценарию известного российского драматурга А.В. Тимма.

    Франц Хартман и Ангелина Виннер, подстроившие автокатастрофу, в которой погиб хозяин «Империи» Владимир Кирсанов, намерены идти до конца. Теперь они замышляют убийство его жены Ольги и несовершеннолетнего сына Вани, наследника «трона». Волею случая Лавру суждено сыграть роль доброго ангела в судьбе женщины и ребенка.

  • В своей новой книге автор освещает вопросы, связанные с перекисью водорода как источником необходимого организму атомарного кислорода. Перекись водорода способствует нормализации окислительно-восстановительных процессов и уничтожению всего, что мешает организму нормально функционировать.

    Подробно рассматривается механизм действия перекиси водорода, а также предложенного ультрафиолетового облучения крови как одного из эффективных способов коррекции иммунной системы. Предлагаются подробные рекомендации и комментарии к уже известным методикам лечения перекисью водорода. Приводятся отклики читателей по ее использованию, в том числе в комплексе с УФО крови при различных заболеваниях.

    Книга предназначена для широкого круга читателей, в том числе врачей и лиц, заинтересованных во внедрении простых и надежных методов лечения в практику официальной медицины.

  • Как быть, когда нежданно-негаданно вдруг вспыхнувшая плазменным огнём симпатия к прекрасной незнакомке разгорается в груди и сердце как погребальный костёр для прежней холостяцкой жизни? Что делать, когда во время этой роковой первой встречи с Ней оказываешься под прицелом скрытых под чёрными очками глаз и дула пистолета? Куда податься, если укрытия нет, а ресторанчик маленький? Андрей Преображенский (по призванию и по духу известный на всю Солнечную систему актёр, по совместительству главный герой) не знал тогда, что предпринять в такой ситуации. И слава звёздам, что его новая знакомая по имени Шела попросту не умеет теряться в подобной обстановке, быстро находя из неё выход.

  • В двадцатый том книгу первую Собрания сочинений Агаты Кристи вошли сборники рассказов: «Пуаро знает убийцу» (1920–1924), «Пуаро расследует» (1924), «Пуаро спешит на помощь» (1924–1929), «Сообщники» (1929).

  • А ты не забыл продлить лицензию?

    Имперская Академия Магии открывает свои двери! Здесь боевых магов научат слагать стихи, найдут пару для оборотня и новую жизнь для попаданки. Рысь фон Сгольц, отринувшая земное прошлое готова встать на свой путь – помочь друзьям и доказать любимому, что ее чувства не блажь и не прихоть. Вот только кто-то продолжает убивать студентов…

  • В преддверии праздника хочется чего-то сказочного…

    Короткая история любви.

  • Считаете, что темных стоит бояться? Да вы просто не встречали светлую фею!

    А вот темному магу, лунной ночью наткнувшемуся в лесу на прекрасную девушку, предстоит почувствовать это на собственной шкурке. Выдержит ли, бедняга, такой «подарок» судьбы.

    Это небольшой, романтичный рассказ о том, как исконные враги становятся роднее и ближе всех на свете. Как старые традиции рушатся под натиском добра, красоты и главное — любви!

  • Что вы будете делать, если вам предложат заново прожить вашу жизнь? А если не на Земле, а на далекой загадочной планете полной молодых и здоровых мужчин? Именно это и случилось с двумя обычными женщинами пенсионного возраста, случайно угодивших в портал.

    Предупреждение: Все совпадения с другими книгами подобного жанра не случайны. Все клише тщательно подобраны и включены в сюжет. Все действия героев предугадываются заранее. И да, обязательный «Хэппи Энд»… обязателен.

  • Из-за гнусных слухов куратор Эртайн увольняется из престижного института. В этот же день туда переводят отставного капитана, героя войны с Тримарром. Но все чего хочет Илзе Эртайн – спокойно отработать положенный срок и уйти. Оставить за спиной гадкие насмешки и непристойные намеки, ведь грязнокровки годятся греть постель, но любить таких как она нельзя.

  • Вы не можете дразнить таких двух альфа–мужчин, как Хадсон и Ридж, и не ожидать последствий, не когда вы стали их одержимостью. У них есть цель и всего одно препятствие, которое имеет длинные ноги, густые волосы и рот, созданный для греха. У них всё общее, и Шарлотта не является исключением. Она искушала их. И теперь они пришли забрать то, что принадлежит им. Вместе. Они могут взять то, что хотят, и все еще придерживаться плана? 170 сантиметров похоти говорят, что нет. Предупреждение: Эта книга спалит вас дотла, готовьте огнетушители!

  • Оказалась в чужом мире.

    Но на самом ли деле он мне чужой?

    Меня пытались убить, и у них не получилось, но они несомненно попытаются снова. Но сейчас приближается турнир, и это главная проверка на прочность. Смогу ли я пройти все испытания и выиграть? Не знаю. Думаю, мне помогут. А что же огневик? Он всё также рядом со мной, и кажется я от него уже никуда не денусь.

    Вторая книга дилогии.

  • Наверное, любая девушка будет счастлива стать женой молодого, красивого и богатого лорда. Но не я. И я уже готова была согласиться на предложение руки и сердца от нелюбимого человека, когда в моей жизни появился он: тот, к кому меня влечет, словно бабочку на огонь, тот, кто скрывает множество темных опасных тайн. Тот, кому принадлежит мое сердце, но кому никогда не отдадут мою руку. Тот, кто является ко мне во снах, глядя на меня разноцветными глазами волка…

  • Всегда помни о том, что у тебя есть только одна цель — выжить! Особенно если ты никому не нужная бездомная сирота с магическим даром, которую добрый магистр привел в Университет магии и бросил среди «хозяев жизни». Всегда помни — любой твой успех приведет ректора в бешенство, ведь ты отняла у него очередной повод тебя отчислить. Всегда помни — тобой с легкостью пожертвуют, отдав, например, драконам для выжигания твоей магии. Но всегда верь, что добра вокруг больше, чем зла, и найдутся те, кто готов помочь и защитить.

    Вот только никогда — никогда! — не приближайся к Черному дракону. Иначе все предыдущие проблемы покажутся тебе мелочью по сравнению с тем, что пообещает Владыка крылатого народа.

  • Яркие чешуйчатые крылья… Способности, которыми могут обладать лишь немногие избранные… Драконы…

    Все это может показаться устаревшими новостями, но для семнадцатилетней Елены Уоткинс мир Пейи еще не закончил раскрывать свои секреты. Во время отдыха на летних каникулах она выясняет, что ее мучительное приключение по розыску меча короля Лиона не было той судьбой, что предсказала загадочная Вайден — дракон с возможностью видеть истинную судьбу человека. Слова, написанные на странице таинственной Книги Теней, остаются черными, и Елена должна вернуться в Академию Драконии, чтобы выяснить их истинное значение.

    После возвращения в великолепный замок ей приходится столкнуться с проблемой другого рода: удерживать своего бойфренда Люциана МакКензи, принца Тита и любовь всей жизни, вдали от опасного нового студента Пола Саттона. Виверна Пол задался целью сделать Елену своей всадницей, но он оказывается более опасным, чем кажется на первый взгляд.

    Все знают, что появление виверны — плохая новость, такая же порочная, как тьма, что скрывается внутри Блейка Лифа, Рубикон вынужден бороться против своей внутренней сущности каждый день. Но Елена можете видеть слабый свет, который скрывается во тьме, все еще не выполненное предсказание судьбы — доказать, что на виверну можно заявить права.

    Сможет ли страшная тайна Люциана, касающаяся виверн, и необходимость Елены доказать их истинную натуру разрушить их любовь? И кто из друзей Елены будет принесен в жертву на этот раз, если она ошибается?

    Злочинці з паралельного світу

    Розділ 1. Три прибульця

    Надворі лив дощ.

    Уже зовсім мокрий, безпритульний пес Рекс нарешті знайшов не закладене цеглою вікно підвалу. Він протиснувся у вузький отвір. У підвалі було темно. «Мабуть, бліх повно… — подумав Рекс і обтрусився. — Зате хоч тепло».

    Очі звикли до темряви. Рекс почав шукати місце, де б можна було лягти і трохи поспати.

    Уже другий день йому не щастило.

    Вчора якийсь хлопчисько боляче поцілив йому каменем у голову. Від сирості нила скалічена нога. Її ще влітку переїхав якийсь «крутяк» на «Мерседесі». І з позавчора йому нічого не вдалося знайти на смітниках.

    «Невже люди перестали їсти м’ясо?» — сумно думав Рекс, вмощуючись на якомусь дранті в кутку підвалу.

    Рекс почав було дрімати, як раптом йому вчувся шерех. Пес різко підняв голову — на нього дивилися блискучі очі.

    Шерсть на Рексовому загривку наїжачилася, і він загарчав.

    Навпроти нього сиділи три пси — такі ж чорні, волохаті, великі, як і він сам. Різниця була лише в тому, що Рекс був брудний та худий, а вони — чистенькі та вгодовані.

    — Здоров! — мовив середній пес.

    Рекс пробурчав у відповідь щось нерозбірливе.

    — Мене звати Пол, — продовжив незнайомець. І, кивнувши спочатку праворуч, а потім ліворуч, сказав: — А їх — Тер і Гейст. Ми — з паралельного світу.

    — Ххр-р-р, — спробував прочистити горло Рекс і розгублено перепитав: — 3 я… якого світу?

    — З па-ра-лель-но-го! — повторив Пол.

    — Та він все одно не зрозуміє, — озвався Тер.

    — Ми — це ти, тільки в іншому часі, в іншому місці й за інших обставин, — пояснив Гейст.

    — Ну й що далі? — похмуро спитав Рекс, який все одно нічого не второпав.

    Тер пошкрібся за вухом:

    — Здається, мене вже вкусила блоха! Давайте швидше, бо потім цих бліх не здихаєшся!

    — Так от, — швидко заговорив Пол, — ми вирішили втрутитися у ваше життя, щоб допомогти безпритульним.

    — Розумієш, сил нема спостерігати, як ви тут мучитесь, — додав Гейст.

    — Ой, у мене по череву точно блоха лазить! — верескнув Тер.

    — Та помовч нарешті! — гавкнув на нього Пол. І знову звернувся до Рекса: — Ми вирішили дпробувати допомогти тобі та іншим безпритульним, бо далі так тривати не може.

    — Але чому ви вирішили почати саме з мене? — буркнув Рекс.

    — Бо ти ж — Рекс, що означає «цар», з кого ж нам було починати?

    — А чому я взагалі повинен вам вірити? — раптом засумнівався Рекс. — Якщо ви такі розумні, краще зробіть так, щоб тут з’явилася не зовсім обгризена бараняча кістка!

    — Братця, кінчай розмову, у мене від бліх уже вся шерсть ворушиться! — заскавучав Тер.

    — От нав’язався на нашу голову! — сердито гавкнув Гейст. — Тут серйозна справа, а він зі своєю красою носиться! Замовкни, бо у нас вже немає часу!

    Пол глянув на годинник з великими червоними цифрами, що світився на його задній нозі. На циферблаті враз замигтіла зелена цяточка.

    — Ну от, добалакалися, наш час скінчився, — сердито мовив Пол і знову звернувся до Рекса: — Слухай уважно. Ти повинен негайно зустріти одного хлопця — звати його Хроня. Зараз він їде в електричці. Вона прибуде на вокзал о дванадцятій годині ночі. Хроня теж безпритульний. А далі що робити…

    Раптом постаті усіх трьох псів почали прозорішати і розвіялись, наче туман, у півмороці підвалу.

    Розділ 2. Зустріч

    Рекс добрався до вокзалу і сховався під старим вагоном, що стояв у тупику.

    «Хроня, Хроня… — бідкався він. — Як я його знайду? А якщо й знайду, то що далі? Я ж по-людському розмовляти не вмію! Хлопець… Знаю я цих хлопців. Як тільки побачать собаку — камінь у руку і давай знущатися… А може, це мені все з голоду приверзлося?»

    Здалеку почав наростати стукіт коліс. Рекс визирнув з-під вагона. Ревматичний вокзальний годинник показував за дві хвилини дванадцяту.

    Захеканий старий електровоз прогуркотів повз Рекса й зупинився. З вагонів електрички почали виходити люди.

    Ось вже й останній пасажир підтюпцем вибіг з вокзалу. Ре^сс чекав. Невдовзі почулися легкі обережні кроки. Пес насторожився.

    Пролунав легкий свист. Він обережно висунув голову з-за колеса й побачив перед собою якусь купу лахміття. З неї стирчала скуйовджена голова. Двоє блакитних очей дивилися просто на Рекса.

    — Ти Рекс, чи що? — спитала купа лахміття. — Вилазь, тільки не кусайся!

    — Чого б це я кусався? — несподівано сам для себе людським голосом проговорив Рекс і, вражений, затнувся. — Я-а-ак це я. — забелькотів він.

    — Точно, Рекс, — сказав хлопець, бо це був хлопець, а не купа лахміття. — Давай, давай, це я, Хроня! Пішли, я знаю одне місце, бо знову на дощ збирається!

    Рекс, ще не прийшовши до тями, покірно поплентався за хлопцем.

    Вони пройшли дворами, спустилися брудними сходами й опинилися в старому покинутому будинку.

    Серед підвалу, на перевернутому ящику з-під горілки «Кайзер», у щербатій філіжанці стояла свічка. Хроня чиркнув сірником і запалив її. Рекс почав озиратися.

    По кутках накидане дрантя, картонні коробки, уламки дерев’яних ящиків.

    Хроня кинув щось на підлогу. Рекс побачив, що це була стара вовняна ковдра, у яку Хроня загортався. Сам хлопець був невисокий, худий і дуже брудний.

    — Ти що, живеш тут? — несподівано для себе спитав Рекс. І завмер, бо ще ніяк не міг звикнути, що вміє розмовляти, наче людина.

    — Та ні, — сказав Хроня, скидаючи мокрі черевики. — Іноді ночую, коли приїжджаю в це місто. А підвал ще взимку знайшов, як тільки втік з інтернату. Тут спокійно, ніхто сюди не ходить, так що не бійся.

    — А я й не боюсь, — буркнув Рекс і ліг на підлогу.

    Зненацька купа картону в кутку заворушилася. Рекс схопився на ноги й загарчав. З-під картонної коробки поволеньки вийшов здоровенний сірий котище з лисою від лишаю головою. На ній подекуди стирчали шерстинки так, що здавалося, ніби його невміло постригли. Кіт потягнувся й сказав:

    — Не пісяйте кип’ятком, чуваки! Я свій. А дражнять мене Ратою.

    «Ну й дива! — не міг отямитися Рекс. — І цей шпарить полюдському!»

    Він знову було простягнувся на сухій підлозі, але тут зі сходів донеслося ляпання крил. До кімнати залетів великий барвистий папуга. Від різкого помаху його крил свічка згасла.

    У темноті почулося котове сичання, потім шум боротьби і вигуки: «Дур-р-рень!», «А, то ти так!», «Шантр-р-рапа!»

    Коли Хроня знову запалив свічку, Рата саме випльовував перо, а папуга сидів на водогінній трубі майже під стелею і дзьобом поправляв скуйовджене пір’я.

    — Ну й пр-р-рийомчик! — сердито сказав папуга. — Шантр-р-рапа! Я з пор-р-рядної р-р-родини! Я не дозволю! Хто тут Р-р-рекс?

    — И-й-й-я, — озвався Рекс, що знову схопився на ноги, як тільки до кімнати залетів новий гість.

    — Запр-р-росити — запр-р-росили, а чому за пор-р-рядком не стежите?! — закричав папуга. — Може, я ще не зовсім безпритульний! Може, мене ще знайдуть! Може, він уже шкодує!

    — Хто шкодує? — спитав Хроня.

    — Хто-хто… Хазяїн! — далі кричав папуга. — Я ж не навмисне йому в тарілку какнув! Ну так у мене вийшло! А він! Одразу з балкона викидати! О! Він ще буде каятись! Шантр-р-р-апа! А тут ще цей, бритоголовий, кидається! — і папуга заходився знову вкладати пір’я.

    — Попереджати треба, — нарешті виплюнув пір’їну кіт. — Я думав, чувак, що ти голуб. А нащот хазяїна — забудь! Якщо вони викидають — то це вже назавжди, — і Рата сердито сплюнув на підлогу.

    Розділ 3. Знайомство

    Після Ратиних слів папуга замовк і сердито наїжачився.

    — Ось я, — продовжив кіт, — як мене лишай постриг і хазяйка вигнала, гадаєш, скільки разів я повертався? Вісім! І що, гадаєш, так і розігналася вона мене назад брати? Мітлою мене з двору виганяла! Навіть їсти й разу не дала, хоча б хліба шматочок! Ну, я їй це ще згадаю! А тебе хто викинув? — повернувся він до Хроні.

    — А мене так давно викинули, що я навіть не знаю, хто, — сказав Хроня. — Я давним-давно в інтернаті живу. Тільки хреново там, тому я сам утік. Вони мене шукали-шукали, а потім плюнули.

    — Бач! Бач! — стрепенувся папуга. — Щасливий, тебе шукали! Мене, може, теж шукають!

    — Так вони ж не тому шукали, щоб мені краще було, а щоб на них начальство не капало, — пояснив Хроня. — А їм самим начхати, чи живий я, чи ні…

    — А моїй хазяйці не байдуже, бо я хор-р-роший, хор-р-роший, кр-р-расивий! — знову закричав папуга.

    — Слухай, ти, чувак, заткни пельку, бо дістанеш фейсом об тейбл! — засичав Рата. — Кр-р-расивий! — перекривив він папугу. — Дивитись треба, куди какаєш! Поналітали тут, приблуди!

    — Сам ти пр-р-риблуда! Сам пр-р-риблуда! — закричав ображений папуга.

    — Це я приблуда? — засичав кіт. — Та я, якщо хочеш знати, автохтон, я тут з діда-прадіда!

    — Авто… хто? — спитав Хроня.

    Чувак, пресу треба читати! — презирливо сплюнув Рата. — Це я нещодавно газету таку на смітнику знайшов — «Котяча Брись» називається. І там написано, що всі, хто ще з діда-прадіда на одному місці живуть, називаються автохтони. І їм на цьому місці належить все — і калюжі, і смітники, і підвали, і взагалі вся земля! А ті, хто чужі — хай сидять тихо! Ось тебе як звуть? — спитав він папугу.

    — Фер-р-рі мене звуть, Фер-р-рі! — гордо закинув папуга голову.

    — Ти диви, чувак, ще й під свого косиш! — роздратовано сказав Рата. — Який ти Фері, якщо ти сюди аж з Африки приканав?! І повинен тихо сидіти!

    — Ну, все! — спинив їх Рекс. — Ще нам тут не вистачало людських розборок. Краще давайте вирішувати, що далі робити. Для чого і хто нас сюди зібрав? І як це ми всі заговорили, наче люди?


    Статьи по теме