Лермонтов Презентація на Українській Мові

Лермонтов Презентація на Українській Мові.rar
Закачек 2096
Средняя скорость 9240 Kb/s
Скачать

Лермонтов Презентація на Українській Мові

Код для использования на сайте:

Скопируйте этот код и вставьте себе на сайт

Для скачивания поделитесь материалом в соцсетях

После того как вы поделитесь материалом внизу появится ссылка для скачивания.

Подписи к слайдам:

Михайло Лермонтов у віці 3-4 років

Михайло Лермонтов у віці 6-9 років

Ю. П. Лермонтов (1787 -1831)

М. М. Лермонтова (1795-1917)

Навчання у Москві У 1827 р. бабуся привезла онука у Москву, щоб продовжити його освіту. 1 вересня 1828 року Лермонтова зарахували півпансіонером до Московського університетського благородного пансіону, одного з найкращих навчальних закладів Росії. Він отримує гуманітарну освіту, яку доповнює самостійним читанням. У пансіоні в 1828 році Михайло Лермонтов пише вірші, що й прийнято вважати початком його літературної діяльності. Восени 1830 р. М. Ю. Лермонтов вступає до Московського університету на етично-політичне відділення. Незадоволення Лермонтова лекціями професорів і невдоволення професорів нечемними відповідями і приріканнями студента, що вважалося недозволеною зухвалістю, призвели до того, що він подав заяву про звільнення і залишив університет у 1832 р. Будинок Михайла Лермонтова в Москві Петербурзький період життя 4 листопада 1832 року він вступив у Школу гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів. Два роки, проведені в обстановці казармової муштри, були, з його слів, «страшними». Але і в цих умовах Лермонтов потай продовжує писати, хоч його творчість переживає період спаду. Після закінчення Школи в 1834 р. Лермонтов підвищений з юнкерів в корнети лейб-гвардії Гусарського полку, що стояв в Царському Селі. Однак більшу частину життя Лермонтов проводить в Петербурзі, уперше відчувши себе вільним. Його спостереження за життям світського суспільства лягли в основу драми «Маскарад» (1835 р.), яку він задумував так: «Комедія, на зразок „Горя від розуму“, різка критика на сучасні порядки». Пересвідчившись, що «Маскарад» не протягти крізь театральну цензуру, повертається до прози: починає роман — «Княгиня Ліговська», в якому уперше з’являється ім’я Печоріна. Автобіографічні моменти роману пов’язані з Варєнькою Лопухіною, глибоке почуття до якої все життя не залишало поета. Звістка про загибель О. Пушкіна приголомшила Лермонтова і наступного дня він пише вірш «На смерть поета», а за тиждень — заключні 16 рядків цього вірша, який відразу зробив його відомим, переписувався і завчався напам’ять. 3 березня 1837 поет був арештований у справі «про недозволені вірші». Сидячи під арештом, пише кілька віршів: «В’язень», «Сусід», «Молитва», «Бажання». Прекрасні витвори мистецтва. Лермонтов був переведений з гвардії до Нижньогородського драгунського полку і 1 квітня відправився з Петербурга на Кавказ. Прямуючи в своє перше заслання, він на місяць затримався в Москві, яка готувалася до великого торжества — 25-річчя Бородінської битви. Поет переробляє Кавказ, свій юнацький вірш «Поле Бородіно», і з’являється твір «Бородіно», опублікований в «Сучасникові» в 1837 р. Під час кавказького заслання він познайомився з декабристами, які також відбували тут заслання, а з поетом А. Одоєвським навіть подружився. Майже все, що створив Лермонтов в період між двома засланнями, так чи інакше пов’язано з Кавказом. Кавказькі теми і образи знайшли широке відображення в його творчості: в ліриці і в поемах, романові «Герой нашого часу» (1838). Вони знайшли відбиток і в численних замальовках і картинах Лермонтова, обдарованого живописця. У січні 1838 р. Михайло Лермонтов приїжджає в Петербург, оскільки турботи бабусі і клопотання В. Жуковського увінчалися успіхом, і поет був переведений до Гродненського полку, розташованого неподалік Новгорода. Близько місяця прожив поет у Петербурзі, щодня буваючи в театрі, був також у Жуковського, якому віддав поему «Тамбовська казначейша», незабаром опубліковану в «Сучасникові». Внаслідок подальшого клопотання Лермонтов був переведений до свого колишнього гусарського полку, що стояв в Царському Селі. Тоді ж з’явилася без імені автора, не пропущеного цензурою, «Пісня про царя Івана Васильовича…»

Будинок Михайла Лермонтова в Пятигороську

До початку 1839 р. Лермонтов зближується з редакцією «Вітчизняних записок», що видавалися А. Краєвським, і поступово входить в середовище петербурзьких літераторів. Відвідує поетичні вечори, зустрічається з Куковським, Тургенєвим, Бєлінським. У прогресивних колах в ньому бачать надію російської літератури. «В Росії з’явилося нове могутнє обдарування — Лермонтов», — оголошує Бєлінський. У березні 1840 р. за дуель з сином французького посла Е. де Барантом Лермонтова було переведено в піхотний полк і відправлено в діючу армію на Кавказ. Він бере участь у військових діях. На початку лютого 1841 р., отримавши двомісячну відпустку, Лермонтов приїжджає в Петербург, сподіваючись отримати відставку і залишитися в столиці. Але і в цьому йому відмовлено, як і в нагороді за сміливі дії в боях на Кавказі. Більше того, йому наказано протягом 48 годин покинути столицю і слідувати в свій полк на Кавказ. Він прибуває в П’ятигорськ і отримує дозвіл затриматися для лікування мінеральними водами. У записнику Лермонтов запише свої останні вірші: «Суперечка», «Сон», «Круча», «Тамара», «Листок», «Побачення», «Пророк», «Вийду один я на дорогу» та інші. Тут він зустрічає своїх старих приятелів, в числі яких і його товариш по Школі юнкерів, Н. Мартинов. На одному з вечорів у будинку Верзіліних, де збиралася молодь, ображений черговим ущипливим жартом Лермонтова, Мартинов викликає його на дуель. Дуель відбулася 15 липня 1841. Поет був убитий. Тіло Лермонтова було поховане на П’ятигорському кладовищі. Пізніше на прохання бабусі труну з прахом поета перевезли в Тархани і поховали в родинному склепі.

Презентація по слайдам:

Михайло Лермонтов (1814 — 1841) Підготувала учениця 9-В класу Кошина Анна

Михайло Юрійович Лермонтов (* 3 (15) жовтня 1814, Москва,— † 15 (27) липня 1841, П’ятигорськ) — російський поет, прозаїк, драматург.

Михайло Юрійович Лермонтов народився 15 жовтня 1814 р. у Москві в родині капітана у відставці. Він син армійського капітана Ю. Лермонтова та М. Лермонтової (у дівоцтві Арсеньєвої), єдиної спадкоємиці значного статку своєї Пам’ятна дошка на місці народження М.Ю. Лермонтова матері, Єлизавети, котра належала до багатого та впливового роду Столипіних. Шлюб, узятий проти волі Є. Арсеньєвої, був невдалим, тому хлопчик виростав у атмосфері сімейних чвар.

Після ранньої смерті матері (у 1817 р. у віці 21 р.) дитину взяла на виховання баба Єлизавета, усунувши батька від виховання. Дитинство Лермонтова проминуло у маєтку Тархани Пензенської губернії, де він здобув Єлизавета Арсеньєва, бабуся поета столичну домашню освіту: крім звичного гувернера-француза, у нього була бонна-німка і пізніше — вчитель-англієць. З дитинства Лермонтов добре знав французьку та німецьку мови. Поет у дитинстві

У 1827 р. сім’я переїхала у Москву, а восени наступного року Лермонтова зарахували напівпансіонером у 4-ий клас Московського університетського благородного пансіону, одного з найкращих учбових закладів Росії. Тут Лермонтов здобув систематичну гуманітарну освіту, яку згодом поповнив самостійним читанням. Уже в Тарханах Лермонтов зацікавився літературою та поетичною творчістю. Його приваблювали перш за все О. Пушкін і російська «байронічна поема». Ці вподобання суперечили пансіонному літературному вихованню, де панували старі, антиромантичні традиції. Московський університетський благородний пансіон

У 1828—1829 рр. Лермонтов написав декілька «байронічних поем»: «Корсар», «Злочинець», «Олег» і «Два брати». Для цих поем, як і для «байронічної поеми» загалом, характерною є центральна постать героя — сильної, вольової особистості, наділеної титанічними пристрастями, яка перебуває у стані війни із суспільством. Неодмінний мотив у такій поемі — трагічне кохання.

У 1830 р. Лермонтов вступив на морально-політичний відділ Московського університету, одного із найсвоєрідніших і найдемократичніших учбових закладів тодішньої Росії. Тут ще зберігався дух незалежної студентської корпорації та спогади про декабристський рух. Проте поезія Лермонтова вже відійшла від поезії декабристів — і за проблематикою, і за поетичною мовою. Московський університет у 1820 році

Із 1830 р. у ліриці Лермонтова з’явився жанр ліричного роздуму, що схожий на уривок із щоденника. Поет мовби ставить себе у центр створеного ним поетичного світу, який постає перед ним як чужий і ворожий, що прирікає тонко організовану особистість на безмежну самотність. У цей час Лермонтов сприймав Дж. Н.Г. Байрона як Джордж Байрон особливо близького йому поета й уважно вивчав не лише його твори, а й біографію, з якою порівнює свої духовні пошуки («Ні, я не Байрон. »)

У 1832 р. Лермонтов покинув університет, плануючи продовжити освіту у столиці. Проте у Петербурзькому університеті йому відмовилися зарахувати прослухані у Москві дисципліни. Щоби не розпочинати навчання наново, Лермонтов не без сумнівів схилився до поради рідних обрати військовий шлях.

4 листопада 1832 р. він склав іспити у Школу гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів, яку закінчив у 1835 p., ставши корнетом у лейб-гвардії гусарському полку. Того ж року вийшла друком поема Лермонтова «Хаджі-Абрек», він віддав у цензуру першу редакцію драми «Маскарад», розпочав роботу над поемами «Сашка» та «Боярин Орша», романом «Княгиня Ліговська».

У Петербурзі у 1835—1836 pp. Лермонтов почав зближуватися з літературними колами, проте з О. Пушкіним він ще не був знайомий. Тим принциповішого характеру набув його вірш «Смерть Поета» , написаний відразу ж після загибелі Пушкіна на дуелі. Лермонтов говорив від імені цілого покоління, тому його твір миттєво поширився у списках і зробив Лермонтова широковідомим. Дуель О. Пушкіна

У березні 1837 р. Лермонтов, переведений із гвардії у нижньоновгородський драгунський полк, виїхав із Петербурга на Кавказ. Розпочалося перше кавказьке заслання Лермонтова. Воно було важким випробуванням для поета, але надзвичайно розширило діапазон його творчих вражень. До кінця року Лермонтов об’їздив усю Кавказьку лінію, побував у горах і центральних областях Грузії. Кавказьке заслання Л. було скорочене завдяки клопотанням баби та впливових знайомих. Уже в січні 1838 р. він повернувся у Петербург. Пейзаж Лермонтова “Тіфілс”, 1837

Три з половиною роки життя у столиці — 1838— 1841 pp. — були роками його літературної слави. Лермонтова розглядали тепер як поетичного спадкоємця Пушкіна. Він відразу ж потрапив у пушкінське літературне коло, опублікував у «Современнику» «Бородіно» і «Тамбовську скарбничиху». Художній досвід Лермонтова — лірика, автора поем, драматурга та прозаїка сконцентрувався у романі «Герой нашого часу» («Герой нашего времени»), який він розпочав писати у 1838 р. на основі кавказьких вражень. Роман побудований як серія повістей зі складною композиційною структурою. Кожна повість опиралася на певну літературну традицію. На час виходу «Героя нашого часу»(1840) Лермонтов уже міцно пов’язав свою долю з «Отечественными записками». У цьому журналі з’явилося більшість прижиттєвих публікацій Лермонтова.

У березні 1840 р. за дуель із сином французького посла Е. де Варантом Лермонтова перевели у Тенгинський полк і відправили у діючу армію на Кавказ, а в липні того ж року він уже брав участь у постійних сутичках із горянами та кровопролитній битві біля річки Валерік. Після короткої відпустки Лермонтов у травні 1841 р. прибув у П’ятигорськ і отримав дозвіл затриматися для лікування на мінеральних водах. У його нотатнику один за одним з’являються ліричні шедеври: «Сон», «Бескид», «Вони кохали. », «Тамара», «Побачення», «Листок», «Йду я на дорогу в самотині. », «Морська царівна», «Пророк».

У П’ятигорську Л. зустрівся із товариством колишніх знайомих і, зокрема, зі своїм товаришем зі школи юнкерів М. Мартиновим. На одному із вечорів у п’ятигорській родині Верзіліних хворобливо самолюбний і недалекий Мартинов образився на жарт Л. Сварка переросла у дуель, під час якої Лермонтова було вбито. Це трапилося 15 липня 1841 р. Пам’ятник на місці дуелі

Успейте воспользоваться скидками до 70% на курсы «Инфоурок»

Описание презентации по отдельным слайдам:

М.Ю. Лермонтов родился 3(15) октября 1814 г. в семье армейского капитана Юрия Петровича Лермонтова и Марии Михайловны Лермонтовой ( урожденной Арсеньевой). Юрий Петрович пленил свою богатую невесту внешней красотой и редким добродушием. Мария Михайловна вышла замуж , несмотря на протесты своей матери.

Бабушка Лермонтова, Елизавета Алексеевна Арсеньева, решительно отказала Юрию Петровичу в желании оставить сына у него, ссылаясь на бедность армейского капитана. Она увезла внука в своё имение Тарханы в Пензенской губернии. Семейная драма наложила отпечаток на характер Лермонтова. Сердце мальчика разрывалось между доброй бабушкой и любимым отцом.

Бабушка окружила внука заботой и лаской, не жалела средств для развития многообразных талантов мальчика, рано проснувшихся в нём. Она наняла учителей, и Лермонтов на дому получил образование, не хуже столичного. С детских лет он писал стихи, рисовал, увлекался музыкой. В детстве Лермонтов много болел. Тяжелый ревматизм надолго приковывал мальчика к постели, приучал к задумчивости и одиночеству. Когда Лермонтову исполнилось 10 лет, бабушка увезла мальчика на Кавказ лечить ревматическую болезнь.

В 1837 году имя Лермонтова стало известно всей образованной России благодаря стихотворению «Смерть поэта», написанному по поводу кончины А.С.Пушкина. Это стихотворение вызвало неудовольствие царского двора. Лермонтов вскоре был арестован, а потом переведён в Нижегородский драгунский полк, располагавшийся на Кавказе. Весной 1838 г. , благодаря хлопотам бабушки, Лермонтова возвратили в гвардию, в тот же лейб-гвардейский гусарский полк.

«Нет двух поэтов столь существенно различных, как Пушкин и Лермонтов. Пушкин – поэт внутреннего чувства души; Лермонтов – поэт беспощадной мысли, истины» В.Г.Белинский


Статьи по теме